Ø Починайте з себе. Немає ліпшого способу сформувати або скорегувати звич­ки дитини, ніж демонструвати бажану модель харчової поведінки завдяки особистому прикладу. Пам’ятайте, що дитина повторює за батьками все, що бачить. Критичне мислення й усвідомлений підхід до харчування сформуєть­ся протягом підліткового віку, однак до цього часу дитина ризикує набути стійку залежність від солодкої, жирної або калорійної їжі.

Ø Дотримуйтеся режиму харчування. Дієтологи рекомендують розділя­ти прийоми їжі на 4-6 разів. Перерва під час прийомів їжі для дитини не має перевищувати 4 години, бо в такому разі організм не отримує сигналу нако­пичувати поживні речовини «про запас» і ефективно витрачає енергію. На­скільки суворим буде режим харчування залежить від індивідуальних осо­бливостей дитини, її самопочуття і сімейних обставин. Проте надмірна увага до часу вживання їжі може призвести до додаткової стривоженості та занепо­коєння, що негативно впливає на апетит й ефективність засвоєння їжі.

Ø Подавайте їжу в призначеному для цього місці. Зазвичай вживання їжі в домашніх умовах відбувається на кухні, де є стіл, стільці тощо. Однак у деяких родинах заведено накривати стіл у вітальні, при цьому користуватися столо­вим текстилем, вишуканим посудом і приборами. Також є сім’ї, які збираються поїсти у вітальні, але не заради естетики спільного прийому їжі, а щоб влаш­туватися біля телевізора. Відповідно, від ставлення сім’ї до процесу прийому їжі й залежать харчові звички дитини.

Ø Урізноманітнюйте раціон дитини. Не кожна сім'я може придбати доро­гі сорти м’яса та риби. Проте всі мають змогу чергувати продукти харчуван­ня, доступні для будь-якого сімейного бюджету: м’ясо куряче й яловиче, рибу хек і мерлузу, субпродукти і мідії або інші морепродукти. Відмовтеся часто го­тувати для дитини одну її улюблену страву, ліпше запропонуйте спробувати щось нове. Завдяки цьому в дитини формуватиметься смакова цікавість. Та­кож варто обговорювати структуру страви, її консистенцію, колір, аромат, іс­торію та географію поширення. Усе це разом із вживанням їжі розширить словниковий запас і ерудицію дитини.

Ø  Подавайте страви та сервіруйте стіл естетично. Привабливо прикраше­на ароматна страва в десятки разів інтенсивніше стимулює зони головного мозку, що активують механізми травлення. Оригінальність подачі може вмоти­вувати дитину спробувати новий продукт. Надалі дозволяйте їй брати участь в оформленні страв, адже це поліпшує естетичний смак і є виявом турботи про тих, для кого готують їжу.

Ø Надайте дитині можливість самій визначати улюблені страви. Часто дитина змушена дотримуватися харчових звичок батьків і не має вибору. На­приклад, можливо їй і смакувала б гречана каша, але тато демонструє до цієї страви відверту відразу. Навряд чи після негативного коментаря дитина по­ставиться до каші неупереджено. Тому варто надавати дитині можливість са­мостійно робити вибір, прислухатися до власних уподобань. Вона має відчува­ти, що її думку та бажання враховують. У такому разі дитина почне поважати та сприймати вподобання інших людей, відстоювати власні погляди. Пропози­цію вибору слід формулювати на основі додаткової альтернативи, коли основ­на страва є незмінною. Наприклад, кисломолочний сир — основна страва, а дитина отримує можливість обрати ягоди або фрукти, які до нього додадуть. Інший приклад — дитина самостійно вирішує, в якому вигляді їстиме карто­плю: як пюре або шматочками.

Ø Не перегодовуйте дитину. Кладіть на тарілку невелику порцію їжі. Якщо ди­тина відчує, що ще голодна, вона попросить добавку. Так вона навчиться само­стійно визначати міру ситості. Якщо ж на тарілці залишається їжа, а дитина відмовляється доїсти, то не варто змушувати її. Навіть якщо запасу з’їдених продуктів не вистачить для тривалого забезпечення ситості, ліпше дитині дозволити самостійно регулювати цей процес. Зрештою вона набуде досвіду ефективного накопичення необхідної кількості енергії. Такий стиль харчово­го виховання вимагає відсутності вдома печива і цукерок, якими дитина може швидко поповнити запас калорій.

Ø Не робіть із їжі винагороду. «Солодкі» заохочення можуть стати одним із каменів спотикання на шляху до формування здорових харчових звичок. Ди­тина має отримувати солодощі разом з іншими стравами як невід'ємну час­тину свого раціону, а не як нагороду за особливі заслуги чи для відволікання від пустощів. Демонструйте дитині шанобливе ставлення до їжі і до тих, хто її приготував, однак не створюйте культ їжі.

Ø Обговорюйте корисні та шкідливі властивості продуктів харчування. Ди­тина вивчає навколишній світ через спілкування з батьками. Якщо у неї є мож­ливість ставити запитання, чути відповіді і роздуми авторитетних дорослих, якщо дорослі стимулюють формування її власного критичного ставлення до різних питань і тем, то на дитину не вплине ні «зомбування» рекламою, ні мані­пуляції маркетингових технологій.

Ø Формуйте адекватну харчову поведінку дитини методом гри. Для цього підходить формат рольової гри, зокрема «В кухаря» або «В кафе», а також про­дуктивні види діяльності (малювання, ліплення тощо); тематичні інтерактив­ні бесіди з переглядом фото - і відеоматеріалів.

Ø Хваліть дитину. Не забувайте заохочувати дитину похвалою навіть за незнач­не поліпшення її харчової поведінки. Підбадьорливе слово, на відміну від солод­кої цукерки, потішить і зігріє душу дитини, при цьому збереже її тіло здоровим.

Неадекватна харчова поведінка дитини призводить до виникнення неінфекційних захворювань. Щоб запобігти їх розвитку, слід формувати культуру раціонального харчування із самого дитинства. Які ж психологічні чинники впливають на вибір того чи того продукту харчування та на механізми формування харчових звичок і переваг у дітей дошкільного віку?

Одією з найбільш вагомих причин погіршення стану здоров’я дітей дошкільного віку є порушення структури харчування та зни­ження його якості. Чимало захворювань та патологічних станів, зо­крема дефіцити або надлишки мінеральних речовин та вітамінів, призводять до порушення як фізичного, так й інтелектуального розвитку дітей. Тому профілактика та корекція порушень харчо­вої поведінки дошкільників мають важливе соціально-гігієнічне значення.

Харчова поведінка як складова способу життя людини охоп­лює пошук, вибір, приготування і вживання їжі, а також усі супут­ні процеси. Формується вона з дитинства, а отже, впливає на стан здоров’я й у дорослому віці.

Оцінюють харчову поведінку дитини як адекватну (гармоній­ну] або неадекватну (девіантну) залежно від багатьох показників, зокрема від місця, яке займає їжа в ієрархії цінностей дитини, від якісних і кількісних показників, етики та естетики харчу­вання.

Харчова поведінка залежить від таких умов, як:

·        особливості культури;

·        виховання;

·        матеріальні можливості;

·        біологічні особливості.

З-поміж найбільш значущих проявів неадекватної харчової по­ведінки дітей виокремлюють:

·        надлишкове вживання солі, цукру, насичених жирів;

·        дефіцит мікронутрієнтів у раціоні харчування;

·        недостатнє вживання риби, молочних продуктів, овочів та інших продуктів, які є джерелом харчових волокон.

Так, якщо дитина не снідає, часто вживає солодкі газовані на­пої, цукерки, напівфабрикати та їжу швидкого приготування вели­кими порціями, це призводить до підвищення маси її тіла, а багаті на жири та бідні на клітковину раціони спричиняють захворювання серцево-судинної системи, ожиріння, рак тощо.

У дошкільних навчальних закладах загального типу дити­на перебуває 9-10 годин поспіль та отримує організоване харчу­вання (сніданок, обід, полуденок), що забезпечує її добову потребу в харчових речовинах та енергії приблизно на 75-80%. Саме тому під час організації харчування в дошкільних навчальних закла­дах важливо не лише нагодувати дитину, щоб вона не залишилася голодною, а й докласти зусиль до того, щоб сформувати в неї раціо­нальну харчову поведінку як невід’ємну частину здорового способу життя.

Харчування — це не лише фізіо­логічний, а й соціально та культурно зумовлений процес, тому організація раціонального харчування містить психологічні компоненти. З огля­ду на це, просвітницька робота пра­ктичного психолога з унормування харчової поведінки має охоплювати як дошкільників, так і їхніх батьків разом із працівниками дошкільного навчального закладу.