Їжа — це життєво важливе джерело енергії та поживних ре­човин для організму людини. До того ж вона може бути способом отримання рецепторного задоволення чи естетичної насолоди, або ж навпаки, — джерелом тривог і розчарувань.

За сучасного розмаїття продуктів харчування вибрати золоту середину між «смачною» і «корисною» їжею дуже складно. За сте­реотипним уявленням, «корисна» їжа завжди чітко дозована, пріс­на, з майже непомітними смаковими якостям. «Смачна» їжа — це обов'язково великі порції, святкові страви, які інтенсивно подраз­нюють смакові рецептори (дуже солодкі, солоні тощо). Витоки цих установок знаходяться у ранньому дитинстві, адже основні харчові переваги, культуру вживання їжі та здатність відчути момент наси­чення дитина засвоює, спостерігаючи за батьками.

Вплив педагогічних уявлень батьків

Протягом перших двох-трьох років життя дитина отримує спе­цифічне «дитяче» харчування. Більшість батьків, особливо під час виховання першої дитини, намагаються суворо дотримуватися реко­мендованого раціону. Вони чітко розмежовують приготування «дитя­чих» і «дорослих» страв. Це призводить до того, що дитина зазвичай їсть ледве солону або ледве солодку, негостру, відварену «корисну» їжу, а її батьки — «смачну»: смажену, копчену тощо. Спостерігаючи за до­рослими дитина мріє скоріше вирости і почати їсти лише «смачну» їжу. Так батьки несвідомо підштовхують дитину до вибору способу хар­чування.

Мама приготувала для дворічного Дмитрика вечерю: прісні овочі з перетертим відвареним м'ясом. Вона вмовляла його з’їсти цю «смакоту», що бути «великим, здоровим і сильним». Невдовзі з роботи повернувся тато Дмитрика і отримав порцію ароматної смаженої картоплі з рум'яною котлетою і солоним огірком. Тато їв із насолодою і вихваляв вечерю. Запах «дорослої» їжі і татові емоції не залишилися непоміченими. Дмитрик зробив висновок, що таку їжу йому не можна їсти, бо вона некорисна, проте дуже смачна. Тому коли він виросте, то буде їсти виключно «смачну» їжу, яку йому так хочеться спробувати.

Прикладів, що ілюструють вплив батьківської поведінки на хар­чові переваги дітей безліч. Усі вони доводять виняткове значення культури харчування батьків як моделі для наслідування дітьми.

У довгій черзі до кабінету лікаря Артем почав вередувати. Мама хлопчика миттєво дістала із сумки печиво. Артем взявся смаку­вати ласощі і заспокоївся, а його мама полегшено зітхнула. Хлопчик отримав урок: якщо нудно, то треба зайнятися жуван­ням. У дорослому віці така установка збільшує ризик потрапити в залежність від їжі через стрес або депресію.

Марійка дуже старалася, допомагала батькам прибирати квар­тиру. Після прибирання мама дала дочці цукерку зі словами: «Молодець, візьми цукерку!». А коли невдовзі дівчинка розки­дала іграшки по кімнаті і відмовилася їх прибрати, мама при­грозила: «Якщо не прибереш, залишишся без солодкого!».

Якщо така поведінка мами має систематичний характер, то врешті-решт у Марійки сформується умовний рефлекс: «Коли я хороша, слухняна і вихована — я їм смачне; якщо я погано по­воджуся, бешкетую, не слухаюся батьків — я не отримую солод­кого задоволення. Звісно, я хочу бути хорошою! За цукерку!».

Окрім індивідуальних харчових переваг, дитина також перей­має сімейні гастрономічні традиції. Поєднання продуктів, періо­дичність та обсяги споживання їжі — усе це переходить у спадок разом із загальним виховним багажем. На вибір стилю харчування дорослих так само колись вплинули їхні батьки. Протягом життя до цього впливу додалися фінансові можливості, релігійні погляди,

доступність певних продуктів у межах території проживання, а також вплив реклами.

Вплив засобів масової інформації

Саме реклама є одним із найбільш агресивних пропагандистів шкідливого способу життя і зокрема нераціонально­го харчування. Психологи встановили взаємозв’язок між частотою перегля­дів рекламних роликів дітьми віком від двох до шести років і проханнями купи­ти рекламований продукт. Повторний перегляд реклами збільшує озвучені запити удвічі. Тому нескладно передба­чити наслідки щоденного перебування дитини в приміщенні з увімкненим те­левізором, інтернетом або радіо.

Часто батьки замінюють нату­ральні компоти або соки на газовані напої, а молоко — на фасовані коктей­лі. Такий варіант економить час, та й вартість продуктів-замінників цілком прийнятна для сімейного бюджету. Наприклад, батьки дозволяють собі пляшку вечірнього пива, а дітям ку­пують його замінник — солодку газовану воду. Ані вітамінів, ані мінералів цей напій не містить. Як би маркето­логи не переконували в тому, що до­давання «натурального соку» ро­бить рекламований напій корисним для здоров’я, кількість консервантів, барвників та ароматизаторів свід­чить про зворотнє — його шкідли­вість. Особливу увагу варто зверну­ти на вміст цукру у газованих напоях. У одній пляшці його може бути до кількох столових ложок. А розрекла­мовані низькокалорійні солодкі на­пої містять фенілаланін, який стимулює вироблення адреналіну і посилює відчуття голоду. Для хворих на фенілкетонурію ця аміно­кислота взагалі є небезпечною для життя.

Отже, для того щоб сприяти розвитку адекватної харчової

поведінки дитини, зберегти її здоров’я у майбутньому, батькам варто з дитинства систематично над цим працювати. Їхній особис­тий приклад, а також правила і принципи формування раціональ­них харчових звичок, допоможуть розвинути культуру харчування дитини.

Кожному з вас будуть  роздані пам’ятки «Рекомендації батькам щодо

формування харчової поведінки дитини.»