Якщо маленька людина залишиться сам на сам зі

своїми складнощами в освоєнні навколишнього світу,

вона навряд чи зможе знайти своє місце в житті

Н.Максимова

Реформа освіти в Україні покликала до життя й реформи в спеціальній освіті дітей з особливими потребами. У нашому суспільстві є різні категорії маленьких громадян, певна частина яких мають проблеми, пов’язані зі здоров’ям і розвитком. І, нажаль, на сьогодні кількість дітей, які потребують корекційно-реабілітаційної роботи, соціальної адаптації зростає.

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, отже і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних закладах належно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, стану здоров’я, місця проживання та інших чинників.
Діти з особливими потребами мають право задовольняти свої потреби так само, як і всі інші члени суспільства.
Сьогодні, ми часто вживаємо новий термін інклюзивна освіта, що передбачає особистісно-орієнтовані підходи, методи навчання для кожної дитини, з урахуванням її особливостей, здібностей, психофізіологічних порушень. Тому хотілося б процитувати думку Нормана Кунка: «Коли інклюзивне навчання буде повністю опановано, ми зможемо відмовитися від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, мають бути схожими один на одного. Замість цього будемо шукати і підтримувати таланти властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи, щоб виховати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття, що вони потрібні».

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА. ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Інклюзивне навчання-це система освітніх послуг,що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми проблемами в умовах загальноосвітнього закладу. Це процес, у якому школа, дошкільний навчальний заклад намагаються відповідати на потреби всіх дітей, вносячи зміни до навчальної програми та ресурсів, щоб забезпечити рівність можливостей усіх дітей, незалежно від їхнього психофізичного стану. 

Інклюзія – це  процес збільшення ступеня участі всіх дітей у соціальному житті. Важливо зазначити, що інклюзія має розглядатись як постійний пошук ефективних шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, що стимулює навчання дітей та дорослих. Діти з особливими потребами потребують рівних можливостей і адекватної цьому соціалізації, що і надає їм інклюзія. А діти здорові призвичаюються сприймати фізичні вади нормально, відчувати іншого як рівного, допомагати йому, стають більш чуйними і людяними. Це і є природнім.  Що може бути найважливішим?

В Україні діти з відхиленням в розвитку здобувають освіту в спеціальних навчальних закладах, або в закладах комбінованого типу -  спеціальних  садках, групах, школах-інтернатах. Проте в Канаді, США, Європі на сьогодні нагромаджено значний досвід залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчі за місцем проживання навчальні заклади загального типу. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, почуваються більш потрібними в суспільстві; проблеми зі здоров’ям не заважають їм успішно навчатися, досягати значних успіхів у предметних олімпіадах, творчих конкурсах.

Суспільство повинно враховувати та пристосуватись до індивідуальних  потреб людей, а не навпаки. Організація навчання дітей з обмеженими можливостями в звичайних навчальних закладах вимагає чимало зусиль. На жаль, більшість з них не пристосовані зараз до того, щоб у них перебували діти з важкою формою інвалідності. Крім того,стосовно дітей-інвалідів існує негативне ставлення з боку інших людей, а також стереотипи, хибні погляди з приводу можливостей інвалідів: що вони можуть і чого не можуть.

Суспільство багато втрачає якщо певна його частина не залучена до активного і продуктивного життя.

Діти з особливими потребами мають право задовольняти свої потреби так само, як і всі інші члени суспільства.

Що ж дає інклюзивна освіта дитині з особливими потребами:

·        перебування в групі зі здоровими ровесниками дає дитині з вадами можливість розвивати відповідно її віку комунікативні та соціальні навички; що до інтелектуального розвитку-заняття із залученням дітей з особливими потребами сприяють концентрації уваги дітей, посилення їхньої мотивації до навчання;

·        досвід успішного перебування в інклюзивній групі є добрим підґрунтям для подальшого освітнього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя.

Інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами та осіб без інвалідності має свої переваги:

- не розділяє дітей з вадами та їх однолітків;

- дає уявлення про те, які проблеми можуть мати інваліди,та виховує повагу й толерантність суспільства до інвалідів;

- допомагає дітям з особливими потребами набути впевненості у собі у реальних умовах,що не відірвані від дійсності;

- допомагає дітям з особливими освітніми проблемами оцінити,більш реально, свої здібності, навички, та можливості;

Але не можна жодним нормативно – розпорядчим документом впровадити інклюзивну освіту без відповідної підготовки педагогічних працівників, батьків, вихованців. Дуже багато стереотипів у суспільстві по відношенню до людей з особливими потребами: та вони інваліди, нічого корисного робити не можуть, навіщо їм освіта, нехай сидять дома, все одно працювати не зможуть і т.і., здебільшого їх бояться, як інфекційної хвороби, а через незнання та боязнь виникає агресія. Такі стереотипи здебільшого, породження закритих освітніх закладів для дітей з вадами розвитку. Ми не маємо змоги, а інколи і не хочемо, дізнатися про цих людей, про їх можливості, уміння, таланти. Ми не бачимо їх успіхів: що діти з вадами слуху гарно танцюють, діти з вадами зору можуть в’язати різні речі або іграшки за допомогою спеціальних приладь, танцюють, співають, з них виходять найкращі масажисти, діти, які не можуть ходити, гарно плавають, стають переможцями танцювальних конкурсів на візках і багато, багато іншого. Коли їх немає поруч з нами, ми не замислюємось, що вони є поруч з нами. І не тільки ми їм потрібні щоб допомогти, але й вони нам потрібні щоб зробити нас милосердними, добрішими один до одного і могли усвідомити цінність людського життя. Суспільство має бути готовим, особливо психологічно, до спільного навчання дітей з типовим розвитком та дітей, що мають вади розвитку, а це не так просто. З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання набуває соціальна модель суспільного буття,що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема,а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людей інвалідів, зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст і селищ та транспортні засоби.

 Тому коли в моїй групі почали виховуватись діти з вадами, головним завданням був особистісний розвиток дітей, активізація внутрішнього потенціалу, залучення їх до співтворчості з ровесниками та вихователем. Метою такої роботи було:

-         сприяння соціальній адаптації дітей з особливими потребами,введення їх у колектив однолітків;

-         оволодіння дітьми необхідними навичками спілкування з однолітками та дорослими;

-         допомога родинам (надання рекомендацій, проведення консультацій);

-         сприяння пізнавальному та особистісному розвитку, готовності до взаємодії з навколишнім світом. Створення умов для виконання певних дидактичних завдань.